Психіка дитини дошкільного віку характеризується підвищеною ранимою і легкої истощаемостью. Багато впливу навколишнього світу можуть виявитися для нього надсильних і стати причиною нервових реакцій і навіть нервових розладів. 

   Батьки повинні знати межі психоемоційних можливостей малюка 3-6 років і не допускати дії тих подразників, які занадто сильні для дитини і можуть викликати зрив вищої нервової діяльності, привести до розвитку нервового захворювання.

   Небезпека розвитку неврозу у дошкільнят таїться в зіткненні збуджувального і гальмівного процесів в корі головного мозку. Суть його полягає в наступному. Багато виховні впливу спрямовані на те, щоб виробляти у малюка стриманість, уміння «загальмувати» свої бажання, але в силу особливостей віку дитина рухливий, активний, допитливий, він пристрасно прагне пізнати навколишній світ, проявити самостійність, і нерідко ці активні дії наштовхуються на жорсткий батьківський заборона: «не можна», «не роби цього», «не розмовляй», «не соватися» і т. д. Постійний заборони зумовлюють перевантаження гальмівного нервового процесу, який у дошкільнят ще відносно слабкий. Крім того, створюються умови для зіткнення цього процесу з порушенням, з бажанням щось робити, рухатися, говорити і т.п. Якщо такі перевантаження і «сшибки» повторюються часто, у дитини може розвинутися невроз. 

   Дошкільний вік невропатологи називають колискою неврозу, періодом впертості, негативізму, бо дитина бурхливо протестує проти численних бар'єрів, які ставлять дорослі на шляху його активної пізнавальної та м'язової діяльності. Можливість розвитку неврозу у дошкільників явно зростає, коли батьківський заборона супроводжується окриком, загрозою або тілесним покаранням. У подібній ситуації заборона набуває характеру психотравми, що народжує не тільки конфлікт між дитиною та батьками, але і грубу дезорганізацію дитячих думок і почуттів, а іноді - повний зрив психоемоційної діяльності. 

   До 3-4 років правильно вихований дитина добре засвоює зміст слів «ні» і «не можна», що позначають тверде відхилення його необгрунтованих прохань, вимог і бажань. Гальмівні реакції на такі слова виробляються легше, якщо, пускаючи в хід крик, плач, істеричну реакцію, діти нічого цим не досягають. По-перше, нікому з дорослих, які оточують дитину, не слід показувати виду, що така поведінка малюка їх хвилює. По-друге, різкий окрик зазвичай марний, так само ках і панічний запобігання перед примхливою дитиною. Найбільш вірною формою поведінки дорослих у таких випадках є спокійне роз'яснення малюкові непривабливості його поведінки і тверде відхилення необгрунтованої вимоги, нерозумної прохання, невиправданого бажання. Головне, щоб при цьому зберігалася єдина лінія в поведінці дорослих, а їхні слова не розходилися зі справою (за винятком будь-яких надзвичайних обставин). 

   При необхідності дітей карають, але без приниження їх гідності. Можна позбавити малюка улюблених іграшок, солодощів і т.п. Якщо дитина покараний, наприклад, батьком, краще, щоб скасував покарання теж він. Серйозну помилку допускають ті батьки, які скасовують покарання, одержане дитиною від іншого члена сім'ї. Подібний підхід сприяє тому, що діти перестають зважати на вимоги дорослих. Однією з форм покарання є тимчасове охолодження до дитини.

   Одномоментна, але сильна психічна травма може викликати у дитини невроз у формі порушення мови - заїкання або навіть повне вимикання промові на певний час.

   Нерідко причиною заїкання бувають поведінка п'яних батьків, грубі покарання дитини. Заїкання ускладнює спілкування дітей з іншими особами.

   Наслідком потрясіння чи конфлікту дитини з оточуючими може бути невроз нав'язливих станів. Нав'язливими бувають страхи, спогади, вчинки. Таке хворобливий стан зазвичай розвивається як закріпився умовний рефлекс з небажаним ефектом. Зв'язок з пережитої психічною травмою може зафіксуватися також в нав'язливих діях у вигляді нескінченного обпльовування, шмигання носом, постукування ногою чи рукою, кивання головою. 

   Психічна травма дошкільника (особливо у віці 3-4 років) буває обумовлена ??одномоментним надсильних впливом різного походження, але неодмінно пов'язаним зі страхом. Так, дитина може дуже злякатися під час грози, землетрусу, пожежі. Жах охоплює малюка при раптовій появі розлюченого собаки.


   Невроз дитячого страху виникає іноді в результаті перегляду кінофільмів і телевізійних передач. Утримання дитячих телевізійних передач, а також казок, оповідань, віршів, пісень, повинно бути зрозумілим і доступним, але не страхітливим.  Важкою психічною травмою для дитини є розпад сім'ї.

Основний принцип профілактики неврозів у дітей - це дотримання оптимального ритму життя: розумне чергування і поєднання розумових, емоційних і фізичних навантажень. 

   Якщо дитина на розпорядження реагує різко негативно, недоцільно наполягати на його виконанні. Краще у таких випадках почекати, коли дитина заспокоїться. Упертим дітям розпорядження слід віддавати не у формі наказу, а у вигляді прохання, супроводжуючи її словами «будь ласка», «будь добрий» і т. п. Пропозиції та прохання батьки та інші дорослі повинні вимовляти без ноток роздратування, а тим більше гніву, найбільш доречний рівний, спокійний тон. 

Батькам корисно пам'ятати просту істину: неврози у дітей легко попередити, але дуже важко лікувати.