«Сторітелінг»

  Сторітелінг – технологія створення історії та передачі за її допомогою необхідної інформації з метою впливу на емоційну, мотиваційну, когнітивну сфери слухача.

  У перекладі з англійської story означає історія, а telling – розповідати. Сторітелінг – це розповідь історій.  Сторітелінг у 90-х роках минулого століття розробив і успішно впровадив в управління міжнародною корпорацією американець Девід Армстронг. Він урахував психологічний чинник такий як: розповіді з життя значно легше сприймаються, вони цікавіші, ніж логічні аргументи й сухі міркування, а тому здатні викликати в слухача довіру й мотивувати до певних дій.

  Але насправді людство займалося сторітелінгом завжди. Наші пращури передавали з покоління в покоління весь накопичений людством досвід і знання за допомогою міфів, легенд, казок. За основу брали реальні факти, але їм надавали містичного характеру, метафоричності. Такі розповіді були виразні, цікаві, легко асоціювалися з особистим досвідом.

  Сьогодення швидкоплинне, стрімке та інформаційно перевантажене. Відтак людям необхідні ефективні способи обробки й передачі інформації, як сторітелінг.

  Хоча ця технологія розроблена для менеджменту та маркетингу, вона може бути корисною і в галузі освіти.

  Завдання сторітелінгу — за допомогою розповіді створити умови для мотивації дітей до навчання на занятті або під час освітньої ситуації, викликати симпатію до головного персонажа, який допоможе зацікавити вихованців і доступно донести до них потрібну інформацію.

  Вміння говорити, формулювати власні думки – необхідні життєві навички для кожної людини. На сьогодні володіння інформацією, її обробка, вміння чітко передавати почуття, аргументувати свою позицію – головні задачі, які стоять перед освітою.

  Мова – це складний психологічний процес, який неможливо оцінювати, розвивати окремо від мислення або сприймання. Розповідь історій – процес емоційний, захоплюючий, який добре запам’ятовується. Отже, сторітелінг як вигадка казок, історій добре підходить для формування усного мовлення дітей.

Сторітелінгом зацікавлені і педагоги, і психологи у всьому світі, оскільки пояснення матеріалу у формі розповіді історій розвиває в учнів уяву, логіку та підвищує рівень культурної освіти. Історії дозволяють розповісти про те, як приймаються рішення та будуються стосунки. Через обмін історіями, вибудовуючи емоційні зв’язки, учні та вчителі створюють правильні й більш якісні взаємостосунки.

Види сторітелінгу

• Культурний – розповідає про цінності, моральність та вірування;

• Соціальний – розповідь людей один про одного (можна розповідати дітям історії з життя відомих людей, що може стати для них прикладом для побудови свого життя).

• Міфи, легенди – вони відображають культуру й нагадують нам, чого в житті слід уникати аби бути щасливим.

• Jump story – всі полюбляють слухати історії про містичних істот, коли неочікуваний кінець змушує підстрибнути на стільці від страху. Такі історії допомагають подолати власні страхи.

• Сімейний – сімейні легенди зберігають історію наших пращурів. Ці історії передаються з покоління в покоління та мають повчальний характер.

• Дружній – ці історії об’єднують друзів, оскільки вони згадують про певний досвід, який вони пережили разом.

• Особистий – особисті історії розповідають про власний досвід та переживання. Це важливий вид сторітелінга, оскільки подібні історії допомагають зрозуміти себе, і почати розвиватися.

Основні функції сторітелінгу

1. Мотиваційна. Це спосіб переконання учнів, який дає змогу надихнути їх на прояв ініціативи в навчальному процесі.

2. Об’єднуюча. Історії є інструментом розвитку дружніх, колективних міжособистісних стосунків у класі, групі.

3. Комунікативна. Історії здатні підвищити ефективність спілкування на різних рівнях.

4. Інструмент впливу. Дозволяє не директивно впливати на учнів та формувати в них суспільно корисні переконання.

5. Утилітарна. Один із найпростіших способів донести до інших зміст завдання або проекту.

  Сучасне підростаюче покоління спілкується, переважно, у віртуальному світі. Тому реальне спілкування стає мистецтвом, якому потрібно навчати знову. Для цього чудово підходить метод «сторітелінгу».

  Сторітелінг – це творча розповідь. На відміну від фактичної розповіді (переказу, опису по пам’яті), яка ґрунтується на роботі сприймання, пам’яті, відтворювальної уяви, в основі творчих розповідей лежить робота творчої уяви. Обов’язковими компонентами такої розповіді мають бути самостійно створені дитиною нові образи, ситуації, дії. При цьому учні використовують свій набутий досвід, знання, але по-новому комбінують їх.

  Вид історії, що використовується у сторітелінгу залежить, як правило, від того, для якої саме аудиторії вона призначена. Так, наприклад, одній аудиторії більше до вподоби емоційні історії-казки, іншій — детективні історії, третій — повчальні байки. Проте в історії будь-якого виду є кілька ключових принципів, які відрізняють її від простого викладу фактів:

• наявність персонажа;

• наявність інтриги;

• наявність сюжету.

  Персонаж в історії має бути якомога ближчим до аудиторії, адже інакше слухачі не будуть співпереживати йому, не зможуть «приміряти» образ цього персонажа на себе. А це  одне з основних завдань сторітеллінгу — зробити слухача безпосереднім учасником історії.

  Інтрига в історії дозволяє утримати увагу аудиторії, вона змушує послухати всю історію, з нетерпінням чекаючи, чим все скінчиться. Втім, занадто затягнутою інтрига бути не повинна, інакше уваги аудиторії не вистачить, щоб дослухати історію до кінця.

  Сюжет в історії потрібен обов'язково. Він зазвичай буває класичним, тобто побудованим у вигляді «ланцюжка» з зав'язки, розвитку, кульмінації і розв'язки.

  Історія допомагає інформувати, порівняти, візуалізувати, та деталізувати той матеріал, який  подається. 

Прийоми навчання розповіді історій

- основні: зразок, план, аналіз;
- допоміжні: запитання, нагадування, вказівка, заохочення, підказка;
- специфічні: запис розповіді учнів, придумування розповідей-мініатюр, об’єднаних однією дійовою особою тощо.

Види розповідей на словесній основі

- розповідь на тему, запропоновану вчителем;
- розповідь за планом;
- розповідь за запропонованим початком;
- розповідь за опорними словами;
- складання казки за власним сюжетом.

Історії повинні бути змістовними, логічно послідовними, точними, виразними, зрозумілими слухачам, самостійними, невеликими за розмірами.

Структура історії

Вступ – основна мета цього етапу – підготувати учнів до самої історії, створюється контекст історії.

Розв’язка – це переломний момент в історії. Наприклад, було погано, ми щось зробили і стало добре або навпаки, було добре, але ми за чимось не вслідкували, і стало погано. Історії без розв’язки не цікаві учням.

Висновки – їх треба озвучувати обов’язково. Досить часто з однієї історії можна зробити кілька висновків, тому треба спрямувати думки учнів у потрібне нам русло. І головне на цьому етапі не перейти тонку межу між висновками та повчаннями.

Уміння розповідати повчальні сюжети з історії, з життя видатних учених та митців, історії відкриттів у математиці, фізиці, біології та хімії – все це має стати не лише засобом активізації учнівської уваги на уроці, а й ефективним інструментом донесення та закріплення смислів у свідомості учнів.

Мистецтво сторітелінгу – це один із найприродніших і водночас найефективніших способів надавати навчальному процесу особливої якості.

Сторітелінг в навчанні

Ми так швидко і надовго запам'ятовуємо сюжети фільмів, книг або телешоу, але при цьому вивчення лекції чи підручника часто перетворюється на справжні тортури? Сьогодні перед багатьма постає актуальне питання, як залучити слухача в процес навчання настільки, щоб він виніс максимум корисного для себе? Як зацікавити і утримати його увагу?

  Тому, щоб поданий матеріал запам’ятався гарантовано і надовго, а потім був застосований  на практиці, необхідно створити «реальну казку». Такий підхід допоможе викликати у слухача емоції, а емоції — це запорука того, що інформацію запам'ятають. Поступово переходячи від нудної теорії до яскравої практики. Перекладаючи матеріал у ситуації, які можуть відбуватися в житті — таким чином можливо підготувати слухача до вирішення завдання, яке одного разу перед ним постане.

Особливо метод сторітелінгу ефективні у роботі з дітьми які мають особливі освітні потреби:

• Цікавий засіб урізноманітнення заняття або освітньої ситуації.

• Допомагає реалізувати індивідуальний підхід та зацікавлювати дітей.

• Не потребує витрат і може бути використаний у будь-якому місці та в будь-який час.

• Розвиває уяву, фантазію та креативність.

• Сприяє налагодженню добрих взаємин між вихованцями та педагогом. 

• Під час спілкування, допомоги персонажу відбувається обмін емоціями, формуються довіра та емпатія. 

• Знімає психологічне напруження. 

• Під час слухання, обговорення, переказування, створення оповідки діти вчаться усвідомлювати свої почуття і говорити про них.

• Розвиток зв’язного мовлення.

Прийоми мотивації

• Створення проблемних (освітніх) ситуацій.

• Сторітелінг.

• Застосування незвичних матеріалів, наочних і технічних засобів.

• Усі види драматизації.

• Використання несподіваної, невідомої та суперечливої інформації.

• Емоційна насиченість навчального змісту, створення емоційних ситуацій.

• Використання технік емоційної розрядки, моментів змагання або гри тощо.

Існує чимало прийомів мотивації дітей, і сторітелінг — один з них.

Вида педагогічного сторітелінгу: класичний, активний та цифровий.

У класичному сторітеллінгу історія розповідається самим педагогом. Діти тільки слухають і сприймають інформацію.

В активному сторітеллінгу педагогом задається основа події, формуються її проблеми, цілі і завдання. Діти стрімко залучаються до процесу складання історій.

А цифровий сторітелінг – це такий формат, в якому розповідання історії доповнюється візуальними компонентами (картинками, презентаціїями відео, скрайбінгом, інфографікою).

Тож  зрозуміло, сторітеллінг почався тоді, коли до звичайного переказу фактів додали емоційне забарвлення (зміну інтонації голосу, міміки, жестів).

Цифровий сторітелінг, за допомогою Кубиків Історій.

Кубики Історій - це унікальна настільна гра-посібник технології «storytelling», яка розвиває фантазію і мовлення дитини.

Це особливий тип гри, де між гравцями немає конкуренції - в кубиках історій немає переможених або переможців, адже всі учасники по черзі складають і розповідають вигадані пригоди якогось героя, гравець може сам вибрати жанр своєї розповіді.

Коротко про хід гри: перший учасник кола історій кидає перший кубик, щоб за малюнком, який випав, задати основну події, яка буде розгортатися. Потім інший учасник кидає другий кубик і продовжує розповідь, приєднавши деталі до попереднього. І так далі, поки історія не буде закінчена.

Основними складовими складання будь якої історіє, яких повинні дотримуватись є:

Експозиція

Жив був _____. Де? Коли? Скільки часу? З ким?

Зав’язка

Одного разу _____. Що раптом трапилося? Приїхав друг, налетіла буря, впав стілець, прийшла звістка тощо.

Розвиток подій

Перерахуйте всі події, які будуть описані. Подумайте, які емоції мають у цей час відчувати слухачі. Розкажіть як змінювався герой

впродовж історії.

Кульмінація

Повідомте, яка подія стала «вирішальною» для героя.

Розв’язка

Розкажіть, чим все завершилося. Як змінився герой, що він зрозумів.

Висновок.

Чому нас вчить ця історія? Мораль, визначення тощо.

Починайте історію з зав'язки і від першої особи. «Хочу розповісти, як я ...», «Я вам вже розповідала про те, як я ...», «Одного разу зі мною сталася така історія ...». Це відразу приверне увагу дітей, навіть якщо мова в ній піде про фантастичні події і героїв. Придумайте інтригу, пастку. Чим несподіванішим буде сюжетний поворот, тим краще.

Навчаючись за цими картками розповідати оповідки, діти потім переказують їх одноліткам, друзям, батькам. Цей прийом ефективний у роботі з мовленнєво пасивними дітьми. Залучення їх до розповідання власних історій допоможе їм упоратися з проблемами мовлення.

Персонажів має бути небагато.

Бажано обрати для кожного віку найбільш привабливих та добре знайомих дітям персонажів казок, оповідань, мультфільмів, які залишатимуться з ними весь час від вересня до травня. Можливе використання будь-якого відомого дітям персонажа, чи ввести свого, нового, який і буде допомагати дітям своїми пригодами у пізнанні нового цікавого світу.

  Навчити дітей створювати власні тексти − нелегка, клопітка й наполеглива робота, яка передбачає сумісну творчу співпрацю педагога й школяра. Реалізація такої педагогічної співпраці відбувається, безумовно, переважно в межах занять розвитку мовлення. Але елементи сторітеллінгу можна застосовувати й на інших заняттях.