Казка «Де живуть ноти?»

       Гілочки чарівної яблуньки, яка з’явилась на подвір’ї, біля палацу, нахилилися трошки вбік. Деревце слухало щебетання пташок, дзюрчання струмочка, пісні дощику та дзвін краплин.

 – Яка красива музика звучить навколо,  –  подумало деревце.

 – Але як зробити, щоб люди почули й зрозуміли музику?… А може, кожен звук матиме на гілочці своє місце? Але звуки ми тільки чуємо, побачити їх не можна. Що ж придумати, щоб усі змогли побачити звуки?… Звісно! Як тільки звук сяде на гілочку, я перетворю його у кружок – ноту.

       А звуків є всього сім – ціла сім’я. І всі вони дуже різні, як звичайно, й буває в сім’ї.

       І розлетілися звуки – ноти по гілочках. Першою від самого сонечка прилетіла сонячна нота – Соль, і розташувалася на другій гілочці. Її мила подружка – Мі, на першій. Фантастична нота – Фа, поселилася між ними. Вони весело розмовляли між собою музичною мовою.

       Незабаром прилетіли ще дві подружки; вони не дуже любили, коли жарко, і хотіли розташуватись нижче, ближче до землі, струмочка. Одна з них рішуче зайняла місце під першою гілочкою. Це була нота – Ре.

       А скромній і добрій ноті – До, місце на гілочці не вистачило.

 –    Що ж робити?  –  подумало деревце. Як знайти місце для доброї ноти?